* * *
Раз обставини в гурт мене втлумили
І почув я (доводив дарма)
— «Якусь Україну придумали,
А тепер нічого нема».

Люди добрі!  Якої ви нації,
Що вам лахи дорожчі від неї?
Чом  йдете на такі провокації?
За які ж то, скажіть, привілеї?

Україна сплюндрована,  бідна,
Ледь на ноги піднялась, побита.
Натерпілась,  наплакалась, рідна.
Хай зажде спрага розкошів сита.

І відтоді гризе мене й коле,
Бо сказали оте не  «моголи»,
Не турки, не чукчі, не німці,
А наші — брати - українці.

* * *
Коли  маєш думки,
Бережи, мов патрони.
Не стріляй навмання,
А старайся  влучити.
Коли в серці любов
Це твої міліони,
Не розтринькуй, дивись,
Вмій розумно любити.
Бо в думках — все життя,
Рух і дія — єдині,
Бо  любов  — почуття,
Що є змістом в людині.

* * *
Проходять дні,  спливають роки —
Не покида мене неспокій,
Все приглядаюсь, аж не спиться:
Де та поезія гніздиться?
Коли, бува, її не бачу —
Душа тривожиться  і плаче...
Виню себе — не довколишнє...
Хіба тут винні клен чи вишня?..
І в творчих муках, в боротьбі
ЇЇ  знаходжу... у собі!

* * *
Пливуть над містом хмар отари.
Немов засніжені клубки.
Ще мить — розмотують на землю
Дощу посріблені нитки.
І вже земля уся в дзеркалах,
Сто сонць у них і місто все,
А вітер хмари, мов вітрила,
В далекі простори несе.

Старий осел

Старий Осел засидівсь на посаді,
Солідні грошики гребе дарма.
Давно підлеглі всі йому не раді,
Бо з нього користі нема,
Десь у «верхах» він славу ніби має,
За довгі вуха і колишній слух,
А зараз він оглух
І  пам'яттю кульгає
І знає всяк, і терпить всяк,
Бо він... Бурмилові — свояк.

Довідка

Сказала Жаба до Коня:
«Що  прудко бігаєш —
брехня.

Від Лева довідку я маю,
Що лиш  одна всіх
обганяю».

П'ЯНИЦЯ

Він вже давно пропив, що мав,
Він вже давно забув, що знав.
В горілці суть його пливе...
Він і не вмер, і не живе.

МОДНИЦЯ

Зачіски модні ти носи,
Фарбуйся, хоч скачи до неба,
Якщо в душі нема краси,
Тоді і штучності не треба.