Микола Ільків,
аспірант кафедри етнології, античної та середньовічної історії,
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
аспірант кафедри етнології, античної та середньовічної історії,
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
спеціально для проекту "Заліщики online"
ШЛЯХИ СПОЛУЧЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІСТРОВ’Я
В ЕПОХУ БРОНЗИ
В ЕПОХУ БРОНЗИ
Одну з вирішальних ролей в економічному житті суспільства здавна відігравали й продовжують відігравати надалі шляхи сполучення, значення яких прямопропорційно залежить від характеру та інтенсивності обмінно-торгівельних операцій, культурно-господарських зв’язків і зрештою процесів розселення та міграцій. У цьому плані цікава територія Середнього Подністров’я, яка протягом століть виступала ареною динамічних стосунків між стародавніми племенами.
Особливе пожвавлення таких взаємозв’язків відбулося у бронзовому віці, особливо на його завершальних етапах, що, відповідно, спричинило своєрідну кристалізацію шляхів сполучення. Такі „дороги” безсумнівно існували й раніше, про що свідчать знахідки серед місцевих старожитностей виробів зі смугастого волинського кременю, обсидіану, гірського кришталю, бурштину, граніту тощо. Проте саме в даний період їх можна простежити на чималу протяжність та на конкретній місцевості. Чи не вирішальну роль у посиленні значущості та зростанні масштабів обмінно-торгівельних операцій відіграла металургія бронзи, яка вимагала одразу кількох сировинних компонентів для отримання сплаву. Нерівномірний розподіл природних ресурсів стимулював пошук необхідної продукції для задоволення потреб суспільства ще задовго до появи справжньої торгівлі.
Одними з найкращих індикаторів маршрутів бронзової доби серед археологічних матеріалів, прийнято вважати знахідки скарбів. Останні зафіксовані у Стецівці, Потічку, Запрутті Івано-Франківської області, Прилипчу, два у Кіцмані, Мамаївцях, Бердеї, Коровії, Волоці та Просіці Чернівецької області, а також Заліщиках, Голіградах, Михалкові Тернопільської області тощо. Не слід забувати також про городища, які крім захисних функцій безсумнівно здіснювали контроль над важливими шляхами. Вони виявлені у Кам’янці, Волоці, Чернівцях, Городниці, Лисичниках, Кривчу тощо.
Методом картографування скарбів та городищ з’ясовано, що основні шляхи пролягали вздовж Сірету, Прута і Дністра. Це й не дивно, адже саме в цьому регіоні найближче сходилися русла цих рік, й, слід гадати, важливі шляхи вздовж них, які з’єднувалися між собою річками Дереглуй, Совиця і Потічок. З одного боку ці транспортні артерії слугували розвитку місцевих обміну і торгівлі, з іншого – складали одне зі східних відгалужень трансконтинентальної магістралі того часу – Бурштинового шляху, який сполучав Прибалтику зі Східним Середземномор’ям. Завдяки ньому місцеве населення долучалося до здобутків передових цивілізацій, відіграючи роль посередників у транзитній торгівлі.
Східноєвропейське відгалуження Бурштинового шляху пролягало зі Східної Прибалтики вгору по течії Вісли до Західного Бугу та Сяну. В першому випадку шлях простежується по Прип’яті (до Дніпра), Південному Бузі та Дністрі через його ліві притоки (Гнила Липа – Збруч) до Чорного моря. В другому випадку маршрут йшов від Верхнього Сяну через Вишню до витоків Дністра з подальшим виходом до моря. Пожвавленню на даному відрізку сприяли численні соляні джерела вздовж Східного Прикарпаття та наявність неподалік зручних гірських перевалів й родовищ високоякісного волинського кременю. До того ж в районі м. Заліщики відомі поклади мідних руд, які цілком могли розроблятися місцевим населенням наприкінці ІІ тис. до н.е. Можливо, поєднання порівняно розвинутої „інфраструктури” та наявність родовищ стратегічної сировини того часу і були причиною концентрації в цьому мікрорегіоні значної кількості селищ і городищ бронзового віку. Ключові позиції на подальшому шляху займало Північно-Західне Причорномор’я, куди сходилися згадувані водні артерії. Розвинутою тут була й мережа сухопутних комунікацій, які орієнтувалися на річкові переправи та вододіли. Таке плетиво доріг узгоджується зі згадкою Геродота про „Священні шляхи” неподалік зближення Дністра та Бугу, де відносно них вживається множина.
Раціональні міркування, якими керувалися в ході торгівельно-вимінних операцій, сприяли детермінізму вказаних шляхів сполучення. Завдяки сприятливим природно-географічним умовам вони експлуатувалися не одне століття, про що свідчать археологічні та писемні джерела епохи середньовіччя і нового часу.
Особливе пожвавлення таких взаємозв’язків відбулося у бронзовому віці, особливо на його завершальних етапах, що, відповідно, спричинило своєрідну кристалізацію шляхів сполучення. Такі „дороги” безсумнівно існували й раніше, про що свідчать знахідки серед місцевих старожитностей виробів зі смугастого волинського кременю, обсидіану, гірського кришталю, бурштину, граніту тощо. Проте саме в даний період їх можна простежити на чималу протяжність та на конкретній місцевості. Чи не вирішальну роль у посиленні значущості та зростанні масштабів обмінно-торгівельних операцій відіграла металургія бронзи, яка вимагала одразу кількох сировинних компонентів для отримання сплаву. Нерівномірний розподіл природних ресурсів стимулював пошук необхідної продукції для задоволення потреб суспільства ще задовго до появи справжньої торгівлі.
Одними з найкращих індикаторів маршрутів бронзової доби серед археологічних матеріалів, прийнято вважати знахідки скарбів. Останні зафіксовані у Стецівці, Потічку, Запрутті Івано-Франківської області, Прилипчу, два у Кіцмані, Мамаївцях, Бердеї, Коровії, Волоці та Просіці Чернівецької області, а також Заліщиках, Голіградах, Михалкові Тернопільської області тощо. Не слід забувати також про городища, які крім захисних функцій безсумнівно здіснювали контроль над важливими шляхами. Вони виявлені у Кам’янці, Волоці, Чернівцях, Городниці, Лисичниках, Кривчу тощо.
Методом картографування скарбів та городищ з’ясовано, що основні шляхи пролягали вздовж Сірету, Прута і Дністра. Це й не дивно, адже саме в цьому регіоні найближче сходилися русла цих рік, й, слід гадати, важливі шляхи вздовж них, які з’єднувалися між собою річками Дереглуй, Совиця і Потічок. З одного боку ці транспортні артерії слугували розвитку місцевих обміну і торгівлі, з іншого – складали одне зі східних відгалужень трансконтинентальної магістралі того часу – Бурштинового шляху, який сполучав Прибалтику зі Східним Середземномор’ям. Завдяки ньому місцеве населення долучалося до здобутків передових цивілізацій, відіграючи роль посередників у транзитній торгівлі.
Східноєвропейське відгалуження Бурштинового шляху пролягало зі Східної Прибалтики вгору по течії Вісли до Західного Бугу та Сяну. В першому випадку шлях простежується по Прип’яті (до Дніпра), Південному Бузі та Дністрі через його ліві притоки (Гнила Липа – Збруч) до Чорного моря. В другому випадку маршрут йшов від Верхнього Сяну через Вишню до витоків Дністра з подальшим виходом до моря. Пожвавленню на даному відрізку сприяли численні соляні джерела вздовж Східного Прикарпаття та наявність неподалік зручних гірських перевалів й родовищ високоякісного волинського кременю. До того ж в районі м. Заліщики відомі поклади мідних руд, які цілком могли розроблятися місцевим населенням наприкінці ІІ тис. до н.е. Можливо, поєднання порівняно розвинутої „інфраструктури” та наявність родовищ стратегічної сировини того часу і були причиною концентрації в цьому мікрорегіоні значної кількості селищ і городищ бронзового віку. Ключові позиції на подальшому шляху займало Північно-Західне Причорномор’я, куди сходилися згадувані водні артерії. Розвинутою тут була й мережа сухопутних комунікацій, які орієнтувалися на річкові переправи та вододіли. Таке плетиво доріг узгоджується зі згадкою Геродота про „Священні шляхи” неподалік зближення Дністра та Бугу, де відносно них вживається множина.
Раціональні міркування, якими керувалися в ході торгівельно-вимінних операцій, сприяли детермінізму вказаних шляхів сполучення. Завдяки сприятливим природно-географічним умовам вони експлуатувалися не одне століття, про що свідчать археологічні та писемні джерела епохи середньовіччя і нового часу.
