"Підпільний кіндрат" по-заліщицьки. Скільки їх?
Ознайомившись зі статтею Петра Мельника, яка була опублікована в газеті "Колос" №58-59 від 11 вересня 2009 року та передрукована на сайті http://zal.te.ua/index.php/uk/novyny/novyny-blog/3-2009-03-15-11-13-53/271-q-q-, хотілося б сказати наступне з приводу опублікованого матеріалу:
Звичайно, можна погодитися з автором статті, що самогон і самогоноваріння це взагалі згубне явище й до добра воно нікого не приводило.
Зі статті видно: у районі із цим явищем ведеться боротьба серйозна, оскільки задіяні суд і прокуратура!
Однак, коли автор хотів торкнутися, скажімо, теми тверезості нації, то напевно, варто б було згадати про алкогольні напої, продаж яких здійснюється в торгівельних закладах, які не завжди мають відповідний дозвіл на їхній продаж, не кажучи вже про відповідні сертифікати якості на збуваний продукт.
Думаю, що обсяги продажі такими торгівельними закладами, скажімо так, не сумірні з обсягами продукту, що реалізовуються підпільниками Кіндратами.
Хоча de iure статус status quo в одних та інших - однаковий.
Правда, в одних «дах» високий і міцний, а в інших – лише стара черепиця.
Більше того, постає і закономірне запитання: а як у районі ведеться боротьба з таким явищем, коли торгівельні заклади безперешкодно здійснюють продаж оковитої підліткам, чи скажімо, тих-таки тютюнових виробів?
Чому б авторові й на цьому не зупинити свій погляд, або не порушити цю тему, оскільки вона не менш актуальна…?
Хотілося б, щоб подібні теми в пресі якщо піднімалися, то більш глибоко та з висвітленням усієї повноти проблеми, а не висмикуванням окремих епізодів.
А то якось воно однобоко виходить - усе про бабусь та про бабусь, які іноді, все-таки додають у самогон курячий послід.
