«Ви хочете більше уваги привернути до села, показавши роботу місцевої влади? - запитав мене сільський голова Касперовець Михайло Желізняк. — Тоді треба побувати в селі хоч декілька днів, поспостерігати наше життя, проблеми і шляхи їх розв'язання».
На жаль, ми такої можливості не мали, тому обмежилися бесідою з головою села.
- Сільські негаразди сьогодні болять усіх, і кожен бачить, що робиться з селами. Самовільні сміттєзвалища на околицях, біля лісів, на берегах річок. На жаль, звичний український пейзаж...
- Справді, не вміємо ми берегти рідну маленьку батьківщину, нам байдуже, що «закопуємо» себе в нечистоти, не бажаємо з цього вибиратися, на вищий лад перебудовувати свою психологію.
- На щастя, ваші жителі починають переборювати апатію, байдужість до того, що твориться навколо них.
- Екологія - для нас дуже болюча проблема, адже в літню пору 50-100 машин приїжджає на відпочинок чи не щодня. Можна лише уявити, які краєвиди залишають вони після себе. Навіть важко усвідомити, що тут були культурні, виховані люди, такими вони себе представляють на перший погляд. А коли від'їжджають з місць відпочинку — думки швидко змінюються в очевидців-односельчан, котрі впізнають, як кажуть, пана по халявах.
- Настільки відомо, вони так свавільно поводять себе, бо ніхто їх не змушує очистити місця відпочинку.
Та й, зрештою, плати за відпочинок у ландшафтній зоні ніхто не бере. Безплатне привілля! Хіба по Закону так можна чинити?
- Ми із підприємців, котрі торгують у відпочинковій зоні, не беремо ані податку з доходів, ані за розміщення торгової точки. Зате маємо домовленість з ними, що вони мають прибирати територію.
- Оце й біда, що не берете. А звідки бюджет наповнювати? В цьому, здається, наяву й прогалини в роботі місцевої влади. Подумалось, якби тут був головою Степан Гуцуляк (сільський голова Добрівлян), за паркування автомобілів у відпочинковій зоні у місцевий бюджет у спекоти і дні були б чималі надходження, як і зі штрафів за порушення санітарної гігієни в таборі пляжників на берегах Серету. А хто займається вивезенням сміття?
- У нас зареєстроване фермерське господарство «Воля»: у Лисичниках санітарний день - п'ятниця, у Касперівцях - субота. Хоча стовідсотково від кожного мешканця — 2 гривні за надану послугу - ми ще не домоглися, не привчені люди до цього. Правда, є такі, котрі самовільно засмічують береги, викидаючи непотріб навіть з власного господарства... Але стихійних смітниськ ми позбулися. Михайло Балицький і Михайло Горин сумлінно виконують свої обов'язки. Михайло Горин, хоч і хвора людина, але працелюбна, і сільська громада спільно з сільрадою опікується ним: виділили йому кімнату із майнового фонду, стараються підсобити йому харчами.
Здавалось би, на перший погляд, фермерське господарство в програші, оскільки сільське населення невчасно сплачує за надані послуги, і, як наслідок, важко покрити витрати на пальне, заробітну плату. Але ми сподіваємось, що люди усвідомлять: засмічені вулиці, береги річок, околиці села породжують різні захворювання.
- Михайло Васильовичу, оскільки ми торкнулися проблем екології, то актуальною є сьогодні тема води.
- Аналіз її в криницях — дуже поганий. Райсанепідемстанція пропонує свої послуги по очистці її, але все впирається в кошти -не хочуть платити за них, бо просто-напросто не усвідомлюють, яка біда може спіткати тих, хто споживає забруднену воду. Проза скаліченої природи символізує біду, бо знищує сутність людини. Очищення води не так дорого й коштує, і на це не варто шкодувати грошей, але опір все-таки в наших селах існує.
- Оскільки Лисичники й Касперівці відзначаються схильністю до правопорушень, хотілося б почути Вашу думку про роботу правоохоронців у плані попередження злочинів, адже на відпочинок тут збирається багато заїжджих людей.
- У нас і своїх хуліганів чимало. Ви ж писали матеріали кримінального характеру по Лисичниках. наприклад, є частина людей, які не хочуть
навіть в домашньому господарстві працювати, пиячать, порушують елементарні норми порядного життя, а міліція на такі факти реагує, але безкар-
но. Доходило навіть до судових процесів, а причетні до них могли не з'явитися на судове засідання. Сергій Юрійчук дільничним у нас працює, приїжджав часто в села, але робота його неефективна, бо він недостатньо впливає на ситуацію і в Касперівцях, і в Лисичниках.
- Що скажете, пане голово, за місцеву гідроелектростанцію, власник якої аж на Кіпрі замешкує?
- За межі населеного пункту цей об'єкт виведено ще у 2000 році. І ми отримуємо в рік 1300 грн. податку, а по всіх підрахунках повинні би мати майже 40 тис. грн. Є різниця велика.
- А чому не отримуєте? Це треба по Закону ставити, домагатись свого, адже це для села важливо. (На жаль, пояснень голова так і не дав. А пора б уже бити на сполох, бо під лежачий камінь вода не тече).
- Михайле Васильовичу, декілька слів про соціальну сферу, ну хоча б, наприклад, про будинок культури. Чи завершено вже його реконструкцію, дуже багато розмов було про цей об'єкт.
- Зроблено вже й тут чимало, але не до кінця. Громада збирала гроші на виконання робіт, а придбання будматеріалів фінансувала районна держадміністрація. Згідно кошторису дах будинку культури «потягнув» би 300 тис.грн., а ми вклалися у 70 тис.грн. (50тис. виділила адміністрація 20 тис. - сільська громада). Робочою силою допомагав районний центр зайнятості. Працювала бригада майстрів з Вигоди, дуже відповідально поставились до роботи. А помічниками у фахівців були наші односельці.
- Михайле Васильовичу, думається, що такий привабливий для відпочинку куточок, а ваші села в соціальному плані таки потребують кращої долі, більшої уваги. Найбільше турбують дороги, по яких проїжджають багаті люди на розкішних іномарках. Ніхто не хоче Вам допомогти у поліпшенні їх?
- На жаль, благодійників-інвесторів немає. Ми розраховуємо лише на власні сили. Є плани щодо ремонту дороги до Лисичник, але реалізуємо їх при наявності
коштів.
* * *
Завершувати розмову хотілося все-таки на оптимістичній ноті. Бо, переконавшись в тому, що ландшафтний заказник, до якого всі так поспішають на відпочинок, не дає громаді села по суті ніяких доходів, кожен бажаючий використовує його в своїх цілях, ми намагалися знайти отой світлий промінчик в цьому селі, завдяки якому воно живе навіть за дефіциту коштів, певних процесів на ринку праці, внаслідок чого зростає сільське безробіття. І ми відвідали місцеву школу, зустрілись з її директором Вірою Марчук.
Ремонт школи - вже наближається до фінішу. Класи впорядковані - це справа рук Надії Калакайло, Надії Мартинюк, Ярослава Геви, Олега Дацького, Ярослава Пашко. Все дихало чистотою і свіжістю. Віра Ярославівна повідомила, що відділ з питань освіти РДА виділив 250 тис. на проектно-кошторисну документацію для газифікації школи і днями вона їде до Тернополя забирати цей документ. А тоді й почнеться цей довгоочікуваний процес.
Директор також завдячує батькам за допомогу в ремонті школи до нового навчального року, за їх розуміння у вирішенні освітянських проблем. А ще цьогоріч випускники - 12 учнів - спонсорували своїй альма-матер кошти на придбання трьох металопластикових вікон до біологічного кабінету. У планах дирекції на найближче майбутнє - замінити двері у шкільній їдальні, частково оновити кухонний інвентар.
Після відвідин Касперівців впевнилась, що розв'язання соціально-важливих питань суспільства починається з вирішення цих проблем в окремих селах. А «двигуном» їхнім мають бути сільські голови, актив громади. І перед черговими виборами про це варто пам'ятати. Адже здають вони тест на людську довіру, прокладаючи чергові сходинки поступу в майбутнє.
Ольга ЛИЧУК
Газета "Колос", №62-63 від 6 серпня 2010 року
