У знаному видавництві «ДрукАрт» (м. Чернівці) 2012 року побачила світ перша книжка заліщицької поетеси Оксани Дяків «Гармонія протилежності». В ошатному оформленні, у багатій за змістом і формою літературній палітрі, збірка викликає інтерес у читачів. Вірші згруповані за змістом у кілька розділів, які вирізняються своєю тематикою, але тісно пов’язані між собою і в той же час кожна поезія глибока за своєю суттю.

Перегортаючи сторінки книги, читаємо вірші, присвячені Україні, рідному краю, родині, навколишній природі, глибинним людським почуттям та життєвим проблемам тощо. І в кожному з них авторка по-філософськи осмислює життя особи чи суспільства, тісно переплітаючи його з навколишнім природнім чи світовим обширом. Її вірші відзначаються глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу.

Поетеса перебуває у постійних пошуках ліричної майстерності, вона черпає її з багатющої спадщини відомих поетів, звідки прагне пронести свої ідеали крізь призму дрібного, буденного, вимушеного, філософську заглибленість у сутність вічних, загальнолюдських істин.

До багатьох віршів Оксана Дяків використовує епіграфи великих мислителів, поетів, зокрема Тараса Шевченка, Івана Франка, Ліни Костенко, а також збагачує сторінки картинами відомих художників. Це підсилює думку, висловлену в поезії, розширює горизонт її пізнання.

Оксана Дяків на поетичному лані не новачок. Її вірші за останні роки неодноразово друкувалися на шпальтах районної та обласної преси, в українських журналах. Працюючи понад 10 років редактором Заліщицького «Колоса», вона пройшла велику журналістську, літературну школу. Набула досвіду у керівництві колективом районки. Перетворилась з досвідченого педагога-філолога, менеджера підприємства зв’язку на професійного журналіста, члена НСЖУ, стала літератором.

Вона – учасниця всеукраїнських професійних конкурсів преси, нагороджена грамотою та відзнакою НСЖУ «Золота медаль української журналістики» та іншими нагородами.  «Колос» є сьогодні однією з кращих в області районних газет із накладом, що за роки керівництва Оксани Дяків значно зріс.

Та продовжимо далі читати збірку поезій.

Правильно кажуть, що біографія поета – в його віршах. Літераторка відтворює нелегке життя своїх пращурів, їх боротьбу і страждання за волю України. І це не дивно, бо, як кажуть у народі: той, хто не знає минулого чи нехтує ним, той не вартий і майбутнього…

Не можна без хвилювань читати вірш «Пам'ять серця», в котрому О. Дяків описує долю своєї родини, якій судилось відбути сибірську каторгу. Авторка таврує більшовицький режим, який тюрмами і таборами прокладав собі дорогу в повоєнний час у нашому краї. Не дай, Боже, повторитись такому!..

 Хоч минають літа, а незгоєний біль
Ятрить серце вже внуків нестерпно…
А Вкраїнській землі й досі треба синів,
Що готові за неї померти!..

У багатьох віршах рядки, немов кришталь, дзвенять болем за долю Вкраїни, її майбутнє, звучать камертоном народної пісні:

Україно моя, твоє серце в огні,
Твоє тіло шматують ще чвари.
І спокою не буде, здається мені,
Від манкуртів і від яничарів.
І далі авторка запитує у кожного з нас:
Де ж ті славні діла, де дещиця мала
Вкладу кожного в спільну будову?
Чи годиться всім нам Україну проспать,
Щоб назавтра боротися знову?!
                                                   (вірш «Україні»)

У поезіях авторки цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути. Настільки витонченою може бути лише жіноча поезія, яка манить, полонить серце, бентежить душу, а деколи викликає сльозу. Авторка захоплюється мужністю, героїзмом жінок, що стояли біля витоків української державності, чия кров пролита за святу державність аж до наших днів. Вона й сьогодні знаходить найкращі слова вдячності жінці-матері, жінці-коханій, жінці-борцю за кращу долю дітей в Україні.

Поетеса пропускає через себе не лише радість, але й біль та розчарування, тривогу і смуток – усе те, що є у біографії кожного українця, кожної людини.

Це – і гіркий спогад про юнаків, які гинули у розв’язаних комуністичним режимом колишнього Союзу війнах та конфліктах в Афганістані, Угорщині, Чехії чи в інших трагедіях українського народу.

Авторку хвилює наймитування українців у чужих світах, осиротілість покинутих ними малих дітей, стареньких батьків. І запитує у можновладців:

Та чи ж довго Вкраїні себе почувать
на задвірках Європи й нової історії?!
Годі , владні мужі, без кінця висувать
примітивні, безглузді теорії!

Поетичним рядками Оксана Дяків таврує злочинців, хабарників, які присмокталися до державного «корита»:

Тягнуть, смикають з воза,
В кишеню кладуть,
Безсоромно, захланно
Безсовісно рвуть.

У книжці є й такі поезії, які прочитавши, хочеться піднятись з колін і йти до боротьби. І зміни, до яких закликає поетеса, мають починатись із кожного з нас. Так, у вірші «Почни з себе» Оксана Дяків пише:

І якщо поміняти щось
У житті цьому ти захочеш,
Розпочни із себе самого,
Щоб сміливо дивитись ув очі.

Це злободенно у наш час, коли чуєш нарікання на всіх – тільки не на себе.

Краса природи Наддністров’я надихає авторку на поетичне відтворення її у віршах із використанням вдалих метафор, порівнянь та інші поетичних засобів. Читаєш – і ніби сам стаєш частиною цієї природи, розчиняєшся у її неповторних акварелях:

Березово-кленова позолота,
Загорнуте в туман русло ріки –
Жива краса! Як пензликом достоту,
На полотні життя відбита на віки…

Оксана Дяків любить свій край. І це закономірно, бо, як співається у пісні, «не можна Вкраїну любити, як краю не будеш любить». І про це вона пише у віршах «Береги», «Отчий край» та ін.:

Люблю тебе, мій милий рідний краю,
Узимку у сніги, в морози і льоди.
Люблю у час весняного розмаю,
Коли земелька кличе до трудів.

Авторка не відриває природу від суспільного життя, а розглядає їх у єдності.

В новочассі велич, красу неповторну,
Наддністрянський краю сміло прояви :
Вознесись до неба працею й любов’ю,
Птаха щастя й долі за крило злови.

 Завершуючи свої роздуми над збіркою поезій «Гармонія протилежності», підсумовую, що творчий доробок Оксани Дяків – вагомий, високоякісний і привабливо різний за тематикою й засобами реалізації поетичного світобачення. Загалом книга стане, без сумніву, мудрим христянсько-моральним та емоційним порадником читачам різних поколінь.

Василь Дрозд,

літератор, член Національної спілки журналістів України

(літературно-мистецький і громадсько-політичний часопис «Літературний Тернопіль», № 1 (54) 2013 р.)