Агрегатор новин Заліщик в Інтернеті

Поезія - це завжди неповторність

Зустріч та інтерв'ю з авторкою Оксаною Дяків у контексті спілкування в літературній світлиці Заліщицької державної гімназії та написання науково-дослідницьої роботи «Особливості творчості письменниці рідного краю Оксани Дяків»

Підготували: вчитель-словесник Заліщицької державної гімназії, науковий керівник Надія  Підгребя
та учениця 6 (10)-А класу, слухач філологічної секції
Заліщицького відділення МАН України Марта Джумага

Література рідного краю… Частина української культури, прояв особливостей культури народу певної території України. Вона втілює насамперед духовний світ людей окремого регіону, їх душу, образно розповідає про їхнє історичне минуле, порушує важливі морально-етичні й загальнолюдські проблеми, спонукає мріяти, пізнавати великий, складний і прекрасний світ, знаходити своє місце в ньому. Література рідного краю утверджує вищий дух, відкриває сенс життя, є частиною духовної пам’яті людей окремої території, без якої не буває справжнього майбутнього.

Література рідного Заліщицького краю хвилює ще більше, бо є такою неповторною і близькою серцю: у ній відображене життя рідного міста, селища, села, їх звичаї, традиції, вірування, світогляд і багато іншого.

Заліщанщина славиться такими іменами, як Осип Маковей, Климентина Попович, Яків Головацький, Василь Верига, Петро та Ірина Ковальчуки, Розалія Мамалига, Василь Дрозд, Данило Онищук, Світлана Леськів, Євген Безкоровайний, Петро Мельник, Ганна Рибцуник, Олег Вістовський, Тарас Середюк, Наталя Бежук-Зубик і багато інших, які створюють розлоге дерево Літературної Заліщанщини.

Погодьтесь, наша земля багата на таланти в галузі літератури, але дуже рідко ми маємо можливість розмовляти з творчими людьми, розпитати про те, чого немає в жодних замітках про них, тому нещодавно гімназисти отримали чудову нагоду поспілкуватися з літераторкою нашого рідного краю, редактором районного часопису «Колос», педагогом, хорошою людиною і приємною спірозмовницею Оксаною Дяків. Ця зустріч надовго запам’ятається педагогам та учням 10-11 класів Заліщицької державної гімназії. Та ні, не тільки їм, а й молодшим гімназистам – учням 3 (7)-В класу: Осадчук Вікторії, Копко Анастасії і Волянському Дмитрикові, які з таким захопленням читали поезії Оксани Іванівни.

Зізнаюсь, давно мріяла поспілкуватись із пані Оксаною, а згодом і почати писати дослідницьку роботу на тему її творчості. Моє перше знайомство із поезією авторки розпочалось на презентації першої книги літераторки «Гармонія протилежності», яка відбулась у читальному залі районної бібліотеки. Я прочитала напам’ять один із її віршів. А тоді сила слова Оксани Іванівни захоплювала у свої обійми все сильніше й сильніше. А нещодавно з допомогою Надії Михайлівни Підгребі, мого вчителя української мови та літератури, ми запросили літераторку до нашої імпровізованої студії для спілкування.

Так-от, разом з Надією Михайлівною, Юрком Цимбалюком, моїм однокласником, ми повели присутніх цікавими стежками поезії, прози, публіцистики. Ми з Юрком виступали в ролі журналістів. Присутні мали змогу заглянути в глибини душі літераторки, отримати відповіді на запитання, які їх цікавлять. А Дорош Руслан, Музиченко Аліна, Паскарик Ольга, Радинська Ліля, Хом’як Софія, Шмиглик Ірина, Кокітко Віталій майстерно читали напам’ять поезії Оксани Дяків, слова з яких глибоко западали в душі слухачів.

Гарним і вдалим музичним оформленням зустрічі були пісні у виконанні Андріани і Роксолани Миронюків. Саме пісні, підібрані сестрами, якнайкраще відтворювали дух прочитаних творів. В усіх присутніх складалось враження, наче це – презентація збірок Оксани Дяків і пісень у виконанні сестер Миронюків.

Хочу декілька слів сказати не лише про зовнішнє оформлення зустрічі, а й про її змістове наповнення. Увазі присутніх було запропоновано своєрідний дует-двокнижжя - «Гармонія протилежності» і «Спектральність слів». Поетичні образи, гра слів і філософських рішень у віршах О. Дяків ніби зримо пульсують. Здається, мов на очах читача народжується духовний світ, миготять події життя зі святковим світлом і тінями буденності. До першої поетичної збірки поетеси «Гармонія проти­лежності» увійшли вірші глибокого філософського змісту, які змушують замислитися над майбутнім, пережити сьогодення, повернутися в минуле. Ось, наприклад, такі рядки:

Любов і ненависть – у парі.
Добро і зло ведуть баталії,
А чорний день і біла ніч
Дорогою йдуть пліч-о-пліч…

Вірші цієї збірки згруповані за змістом у 7-ми розділах, кожен із яких має свою назву. Вона відображає головну думку поетичної добірки. Це такі розділи: «Життя шліфує, наче камінь», «Вимір часу», «Зірка іскриста небосхил вітчизняний осяла», «Доля в різних іпостасях», «Неповторне українське слово», «Душі криниця», «Звукопис отчого краю». Вірші відрізняються за тематикою, але тісно пов’язані між собою. Водночас кожна поезія самостійна за своєю сутністю. До деяких віршів Оксана Дяків використовує епіграфи із творів видатних мислителів-письменників, зокрема, Тараса Шевченка, Івана Франка, Ліни Костенко, Олександра Довженка.

Друга збірка «Спектральність слів» - це поезії не лише філософського змісту, а й на соціальну тематику, народжену реаліями, фактами теперішнього часу. Значна частина віршів збірки – це наче сповідь поетеси, якийсь незабутній епізод із її життя, погляд на непросте наше сьогодення і нетлінні цінності української історії та культури.
Прочитайте рядки з однойменного зі збіркою вірша О.І.Дяків «Спектральність слів», вдумайтесь у їхній зміст:

Спектральність поглядів недосконала,
Але шукаєм Правду поміж слів:
То перековуєм мечі в орала,
То зводим замки з мрій та снів…
Хіба не вражає?

Вірші збірки згруповані за змістом у 5 розділах, кожен із яких має свою назву: «Поезія у шатах мови», «Сонце – у долонях», «Загадкова глибинна криниця», «Пасторальна тиша поля бою», «Сади ще квітнуть відчайдушно».

У третій збірці «Вікно думок», скомпонованій із художньо-журналістським смаком, однією з центральних тем обрано проблему заробітчанства – четвертої хвилі української еміграції. Її поєднано з розповідями, які мають реальне підґрунтя, про людські долі, переважно жіночі, на складних життєвих перехрестях. Крім цього, у поетичному розділі книжки зібрані вірші, присвячені видатним постатям української культури, рідному краю, внутрішнім розмірковуванням і переживанням авторки.

Ця збірка розпочинається публіцистичною розповіддю, названою авторкою «Четверта хвиля українських доль». Мабуть, ця проблема хвилює Оксану Іванівну, оскільки ще в попередній збірці читаємо диптих «Заробітчанство». Ось рядки, які вражають неприкритою й гіркою правдою:

Манить грішми й прибутком чужа сторона,
Забирає дочок і синів далина.
Залишається пусткою батьківська хата:
Непотоптаний ряст і неприм’ята м’ята…

Словами прохання, наказу, заповіту звучать рядки поезії «Життя – не гра», епіграфом до якого взято уривок з поезії І.Франка «Каменярі»: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинять вас!»:

Та, мабуть, силу треба відродити.
Забути чвари і дійти всім згод.
Ноїв ковчег із мудрості зводити
І вивести на сцену наш НАРОД!

У четвертій літературно-публіцистичній книжці «Душа тисячоліть шукає себе в слові» представлені тематично скомпоновані журналістські доробки Оксани Дяків, присвячені проблемам формування громадянського суспільства, національної школи, розвою рідного слова, українському красному письменству, художньому мистецтву, впливу творчих особистостей як виразників суспільних процесів на соціокультурний простір України та Наддністров’я, зокрема таких, як: Марія Матіос, Ірина Вільде, Емма Андієвська, а також Василь Дрозд, Євген Безкоровайний та інших.

Ці культурологічні матеріали Оксани Дяків були опубліковані в різних періодичних виданнях Тернопільщини та Буковини в період 2001-2013 років.
Які ж уроки можна винести, прочитавши публіцистику Оксани Іванівни? Пропоную вашій увазі таку своєрідну мозаїку думок:

  1. Відроджувати національну школу в Україні потрібно за рахунок виховання педагогічних кадрів нової психології, нової формації.
  2. Щоб бути впевненими в завтрашньому дні Української держави, спільно діймо, розбудовуючи національну школу, виховуючи справжніх громадян України.
  3. Не знецінювати власні думки абсурдом лайки, адже тільки мудре, а ще добре і щире слово може вилікувати душевний біль, створити гарний настрій, допомогти повірити у власні сили.
  4. Поєднання сьогодення і минулого, пізнання історії молоддю – необхідний компонент правонаступності поколінь.
  5. У кожному демократичному суспільстві, яким себе позиціонує й українське, треба уважно й бережно ставитись до творчих проявів людини, яким би не був її соціальний статус.
  6. Добро повинно перемагати, а творче начало необхідно підтримувати завжди.

Варто зауважити, що одним із домінуючих засобів творення композиції книжок О. Дяків є епіграфи до збірок - поетичні рядки з творів Ліни Костенко; у збірках багато віршів-присвят; твори згруповані за змістом у розділи; вірші, оповідання збірок художньо перегукуються з ілюстраціями.

Ми погоджуємось зі словами літератора Василя Дрозда, який у своїх роздумах над збіркою поезії «Гармонія протилежності», опублікованих на початку 2013 року в журналі «Літературний Тернопіль», писав: «Творчий доробок Оксани Дяків стане, без сумніву, мудрим християнсько-моральним та емоційним порадником читачам різних поколінь».

А Надія Михайлівна, підсумовуючи нашу розмову, звернула увагу присутніх на те, що в другій збірці поезій «Спектральність слів» є вірш «Сучасниця», у якій Оксана Іванівна пише:

Чарівна жінка й романтична,
І ділова в одній особі.
Ця леді трішки прагматична.
В ній, як в епосі, - сто мелодій.

Ці рядки, на нашу думку, дуже влучно характеризують і літераторку рідного краю.

Так непомітно промайнув захоплюючий час зустрічі з поезією, прозою, залишився неповторний слід від спілкування з її творцем – письменником нашого рідного краю Оксаною Дяків.

Читання творів Оксани Іванівни, згодом їх аналіз, детальніше знайомство з життєписом авторки дали поштовх тому, що я наважилася писати науково-дослідницьку роботу на тему:

Особливості творчості письменниці рідного краю Оксани Дяків» і представляти її на конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН України. Сподіваємось, що поціновувачі поезії, які ознайомляться з нею ближче, щиро полюблять вірші нашої землячки. Можливо, наше дослідження стане імпульсом-бажанням ознайомитися детальніше з її творами, як поетичними і прозовими, так і публіцистичними…

Марта Джумага,
учениця 6 (10)-А класу Заліщицької державної гімназії,
 слухач філологічної секції Заліщицького відділення МАН України

 

ІНТЕРВ’Ю З АВТОРКОЮ ОКСАНОЮ ДЯКІВ
у контексті творчої зустрічі та написання науково-дослідницьої роботи

  1.  Ви народилися в Чорткові. Чому, якщо не секрет,  сім’я переїхала до Заліщик?
  • Моя мама Любов Петрівна Руда переїхала в Чортків у віці 25 років із Заліщиків, звідки походить наша родина (дівоче прізвище моєї бабусі Ганна Семенівна Мамалига, вона проживала з родиною на Старих Заліщиках, де й зараз живуть наші родичі, зокрема поет, композитор, диригент, педагог, член Гельсінської спілки з 1990 року, громадсько-політичний активіст Павло Семенович Мамалига і багаторічна членкиня «Союзу українок» Катерина Семенівна Мамалига – це рідні брат і сестра моєї бабусі по лінії матері).
    Причина переїзду – пошуки роботи. Саме в Чорткові моя мама зустрілася з моїм батьком Іваном Васильовичем Михайлюком, уродженцем найстарішого гуцульського села Уторопи Косівського району Івано-Франківської області  (до речі, це – мала батьківщина поета-політв’язня  Тараса Мельничука). У Чорткові мій тато здобував професію ветеринара, а мама працювала пекарем-кондитером. Вони створили сім’ю. Мама повернулася в рідні Заліщики після 7 років проживання у Чорткові.
  1.  Який найяскравіший спогад із дитинства?
  • Найяскравіші спогади пов’язані з моєю бабусею, яка дуже багато уваги приділяла моєму вихованню, ми багато спілкувалися, часто ходили до цілющого джерела в монастир, розташований на буковинському березі Дністра. Тоді він був занедбаний. Сьогодні це - Свято-Іоано-Богословський монастир (Монастир «Хрещатик») – чоловічий православний монастир УПЦ МП у Північній Буковині. Особлива згадка дитинства – відвідини Гуцульщини (малої батьківщини мого тата), знайомство з розмаїтим колоритом цього краю, його цікавими людьми, гуцульським килимарством і писанкарством.
  1.  Хто мав на Вас найбільший вплив у дитинстві?
  • Найбільший вплив на мене мали бабуся (вона була дуже віруючою людиною), мама і педагоги школи № 2 міста Заліщики, в якій я навчалася 8 років.
  1.  Чим захоплювалися в дитинстві?
  • У першу чергу, в дитинстві дуже захоплювалася книгами, активно відвідувала дитячу бібліотеку, читала, що називається «запоєм». Найулюбленішими авторами дитинства були Всеволод Нестайко (його книжку з іскристим гумором «Тореадори з Васюківки» читала і перечитувала декілька разів), а також Михайло Стельмах – спочатку його живописні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять», які допомогли мені збагатити образність власного писемного мовлення, а потім – романи «Правда і кривда», «Кров людська не водиця», «Дума про тебе» тощо. Звичайно, любила твори Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Вовчка… Загалом, читала всіх авторів і все, що зацікавлювало. Крім того, у вільний час малювала, конструювала, вишивала і в'язала.
  1.  Що Вам запам’яталось з років навчання у вищих навчальних закладах?
  • Коли навчалася у Чортківському педагогічному училищі (нині імені Олександра Барвінського), відчула атмосферу справжнього студентського життя. Брала участь у КВК, концертах, творчих програмах, у співпраці з педагогами закладу, будучи студенткою, проводила уроки для інших студентів з різних предметів, займалася науковою діяльністю: здійснювала пошукову роботу щодо збирання свідчень очевидців про Другу світову та Афганську війни, систематизувала ці матеріали для наукової роботи.
    Навчання в Чернівецькому національному державному університеті ім. Юрія Федьковича дозволило опанувати філологічну спеціальність і водночас дало можливість спілкуватися з науковцями-педагогами. Це була просто скрупульозна праця заради отримання вищої професійної освіти.
  1.  Чи збираєте матеріали про родовід своєї родини?
  • Так. Для кожної людини її родина має велике значення. Для мене особливо важливою особою є мій дід Петро Степанович Рудий (1908-1945) – вояк ОУН-УПА, псевдо «Зозуля», з яким мені не судилося зустрітися в житті, але я багато знаю про нього як про українського патріота з розповідей його дружини, моєї бабусі. Про дідуся я написала в моїй четвертій книжці «Душа тисячоліть шукає себе в слові». Крім того, якщо заглибитись у вивчення родовідного дерева моєї родини, то, як виявляється, серед моїх родичів були не тільки українці, а й німці, молдавани і поляки. Зрозуміло, що «кров людська – не водиця», і, однозначно, родовід кожної людини впливає на її особистість у різних аспектах.
  1.  Хто був Вашим ідеалом у житті?
  • Я не шукала ідеалів – далеких і недосяжних. Моїм ідеалом була моя бабуся Ганна Семенівна Руда (Мамалига), бо це була надзвичайно мудра, прониклива, збагачена непростим життєвим досвідом жінка, яка пережила разом із маленькими дітьми (моєю мамою і її сестричкою) сталінське переселення (21.10.1947 – 01.08.1954) у Пермський край (Чердинський район) як сім’я ворога народу, залишилась глибоко віруючою людиною, патріоткою, пережила шахти, колгоспи, тяжку чоловічу працю на лютому морозі в лісорубі, але змогла зберегти дітей, щоб після смерті Сталіна повернутися в Україну.
  1.  Чи мали на Вас вплив учителі? Якщо так, то хто і чим?
  • Так, звісно, мої вчителі у школі № 2 м. Заліщики  дуже багато для мене значили. Це – перша вчителька Олександра Павлівна Ландяк, вчителі-словесники – Ольга Михайлівна Чимбур і Ольга Панасівна Дорощук, класний керівник Стефанія Василівна Кулинич, вчитель російської мови і літератури Лариса Іванівна Зима та інші. Вони не тільки були для мене педагогами, які щиро передавали свої знання, але це – й душевні люди, які вміли віднайти підхід до нас, учнів, бачили в кожному особистість, розуміли душевні поривання.
  1.  Чому Ви обрали саме професію вчителя, а згодом – редактора газети?
  • Тут усе просто і складно водночас: мала перед собою багато прикладів чудових педагогів-професіоналів. Ким захоплюєшся – тим хочеш стати!
    А спробувати себе на посаді редактора районної газети «Колос» мені запропонувало керівництво району в 2001 році зовсім несподівано для мене. Почала працювати в редакції, бо робота в «Укртелекомі», де була до того моменту, зрозуміло, не творчого плану. Багато доводилось змінювати і в роботі газети, вивчати, вникати в сучасну суть професії, бо редактор – це сьогодні також і менеджер у складних умовах становлення ринкової економіки, яку постійно лихоманить.
    Газета – це очевидний для читачів щотижневий результат творчої праці колективу, її технічного забезпечення, але водночас – це фінансова складова, це робота в існуючій законодавчо швидкозмінюваній системі податкового навантаження, росту цін, це необхідність постійного економічного забезпечення схеми взаємодії всіх складових, усіх ланок процесу виходу в світ газети, таких як: газета як громадсько-політиний часопис, співзасновниками якого є Заліщицька районна рада, Заліщицька райдержадміністрація, Заліщицька міська рада, трудовий колектив – процес підготовки і випуску тижневого номера у світ – співпраця з видавничим домом – транспортне забезпечення – «Укрпошта» – читач – зворотній зв'язок із газетою.
  1. Що подобається вам у професії редактора? Чи бувають труднощі?
  • Можливість творчої праці й безпосереднього контакту з людьми з різними характерами, долями, світоглядом. Про труднощі я сказала вище.
  1. Будучи творчою людиною, Ви вивчали технологію і маркетинг галузі електрозв’язку на місцевому підприємстві. Що спонукало до такого навчання?
  • Тут  зіграла роль економічна ситуація в країні. Я почала працювати на місцевому підприємстві ТД УДПЕЗ «Укртелеком» у 1995 році, коли вчителям не виплачували зарплату. У мене була сім’я, маленька донечка, якій тільки виповнився рік і 5 місяців. Я вийшла з відпуски по догляду за дитиною, щоб працювати на роботі, яка дозволяла на той час отримувати зарплатню в грошовому еквіваленті, а не «бартером». Це був вимушений крок. Я пропрацювала на підприємстві 5 років, останні два – заступником директора- начальником відділу маркетингу, що передбачало просування послуг «Укртелекому» на ринку Заліщицького району, роботу з клієнтами  – юридичними і фізичними особами тощо.
  1. Коли почали писати? Який був Ваш перший твір? Чим завдячуєте його появі?
  • Вірші почала писати у 9 років. На одному з уроків природознавства наша перша вчителька Олександра Павлівна Ландяк повела клас на екскурсію в нижній парк до Дністра. Це була чудова весняна пора, коли розквітли перші квіти. Ми, діти, кинулися їх зривати, але Олександра Павлівна застерегла: «Не зривайте, квітам боляче! Вони живі…» Ця мить так врізалася в пам'ять і вплинула на мої почуття, що народився короткий вірш:

                             Пролісок
    У снігу – проталина, білий сніг-сніжок.
    Виглядає квіточка – синій світлячок.
    Пролісок виблискує, в пелюстках – сльоза,
    Мов кристали сині – зорі й небеса…
  1. Чи є улюблений вірш? Якщо є, то чому саме він?
  • Якщо мова йде про мої власні вірші, то всі вони мені дорогі і важливі, як для матері діти, але особливою є поезія «Трилика Мадонна» (збірка «Гармонія протилежності»), бо в ній  намагалась втілити почуття глибокого преклоніння перед образом Матері Божої, образом жінки-берегині, а також показати образ юної дівчини – дочки, земне покликання якої – рано чи пізно стати матір’ю і продовжити рід людський.
  1.  Який ліричний образ, створений Вами, вважаєте найдосконалішим?
  • Важко говорити про досконалість, адже досягнути вершин непросто. Часом повертаєшся до створеного образу знову і знову, щоб додати нових барв і відтінків. Але вагомим для мене є образ України у вірші «Україні» (збірка «Гармонія протилежності»). Вірш створений у 2004 році, в період українського здвигу – Помаранчевої революції, але він, як показало життя, не втратив своєї актуальності до нині…
  1. Звідки черпаєте теми для віршів?
  • Теми для віршів народжує саме життя: сьогодення, минуле, роздуми про майбутнє (власне, моєї родини, людей, які живуть поруч і далеко), а також видатні персоналії, події, віддалені в часі роками і століттями, і сучасні,   враження від побаченого чи почутого, весь спектр прожитих давно і тепер почуттів, розмаїття людських доль, неповторна краса природи України в усі пори року... Невичерпна криниця життя дарує теми на кожному кроці… Тільки варто впіймати мить…
                         Поезія
    Настрій накочує хвилями…
    Муза – панянка примхлива:
    Лине, розправивши крила…
    Вірші не дружать з манерами –
    являються, коли не cпіймаєш:
    на оказії, офіціозі, в натовпі,
    метеликами сидять на руці,
    милують око, пурхають у небо. Назавше?!
    Щоб не втратити нитку, 
    вихоплюю клапоть паперу,
    на долоні нервово записую.
    Мозаїку складаю-відтворюю.
    Душа… Поезія... Імпровізація…
    Музика Вівальді проймає до глибин…
    А вірші живуть власним життям...
  1.  У Вашій творчості поєднуються різні стилі мовлення. Який улюблений стиль? Жанр?
  • Якщо вести мову про стилі, то, зрозуміло, що мова йде для мене переважно про художній і публіцистичний стилі, їх поєднання – художньо-публіцистичний. Як видно з мого літературного доробку, надаю перевагу ліриці, віршам, а серед  епічних творів найчастіше - оповіданню, новелі.
  1. Якщо б довелося видати збірку, у співавторстві з ким Ви б це зробили?
  • У співавторстві з нашими поетами-земляками Євгеном Безкоровайним, Іваном Стронським, Тарасом Середюком.
    Крім того, думаю, що можна було б видати збірку, у якій помістити вірші  світлої пам’яті Василя Дрозда і власні, бо нас із Василем Григоровичем 13 років поєднували дуже доброзичливі стосунки і співпраця.
  1. Читаючи Ваші збірки, стає зрозуміло, що Вашою улюбленою письменницею є Ліна Костенко. Чому  саме вона? Чи відчуваєте Ви з нею спорідненість душ?
  • Ліна Костенко – особлива постать сучасної української літератури – непідкупна, чесна, незаангажована, відкрита, прониклива, з пророчими поглядами  й оцінками історії України, життєпису її народу, сучасної України. Її твори наснажують - як поетичні, так і прозові, зокрема «Записки українського самашедшого». Так глибоко писати й оцінювати ситуацію може тільки непересічна постать, якій жодні недруги насправді не мають що закинути. Все це робить для мене особистість Ліни Костенко – як письменниці, так і людини – неперевершеним зразком для самовдосконалення в творчому плані.
  1. Чи на своєму життєвому шляху хоча б раз вступали у двобій із совістю?
  • Не вбивай, не кради, не чужолож… Це для мене основне в моральному плані. Бо людське життя, дане Богом, людський достаток, здобутий чесною працею, людська честь і гідність, яку не можна оббрехати, знеславивши людину і її рід, – це ті наріжні камені, які вагомі для мене з дитинства. Так мене навчали рідні. Але ідеальних людей немає. Всі ми сумніваємось, помиляємось, шукаємо істину… У будь-якому випадку, критично гострих конфліктів із совістю в мене не було. Але всі досягнення чи помилки на моєму життєвому шляху є власними, бо завжди дослухаюсь тільки до свого внутрішнього голосу, покладаюсь на інтуїцію, на перше відчуття і почуття…
  1. У чому полягає, на Вашу думку, сенс життя людини?
  • Кожна людина народжена, послана Богом на цю землю для виконання якогось завдання, місії, і кожен повинен спробувати відкрити для себе це призначення і втілити його в життя, докласти зусиль… Може, це звучить трохи патетично, але сенс життя, як на мене, – це відшукати правду для себе про власне призначення на цьому світі й реалізувати закладений задум.
  1. Як Вам вдається відмежовуватись від «модерного» життя (дуже мало у вас є верлібру) і створювати такі чудові, на нашу думку, класичні, вірші?
  • Ну, тут все легко… Відповім із усмішкою і разом із Ліною Костенко, бо переконана, що Ліна Василівна скаже краще, ніж я:

Коли поетів буде, як машин, 
вони вже не ходитимуть ногами. 
Тоді старі критерії вершин 
покриються навіки вже снігами.

І буде форма, буде навіть зміст, 
шасі, таксі, готелі і мотелі... 
Благословен останній альпініст, 
що буде вгору дертися по скелі.

Хочу бути тим альпіністом, який все ще не покидає намір долати класичні поетичні вершини J
А взагалі-то пишу так, як лягає думка на папір…

  1.  Знаємо, що творчі люди особливі. Інколи, напевно, з ними важко. Як Ваші рідні сприймають той факт, що Ви - творча, неординарна людина?
  • Рідні сприймають це з розумінням, бо самі мають творчий потенціал, який і реалізовують кожен у своїй царині.
  1.  Які Ваші плани на майбутнє?
  • Незабаром, думаю, побачить світ чергова поетична книжка «Терпке вино, як помаранча осені». Раніше мої друзі мені закидали: «Мало в тебе інтимної лірики, віршів про кохання, про почуття…» Отож, вирішила переконати друзів у зворотному – поєднала в запланованій збірці вірші, присвячені вічним людським цінностям, різноликості любові як першо­основи життя, сім’ї, родинного благополуччя...  Серед інших думок – таки видати художньо-публіцистичну книжку за результатами пошукової роботи щодо свідчень очевидців про Другу світову та Афганську війни, боротьбу ОУН-УПА. Крім того, хотілося б, щоб і книжка дитячих віршів побачила світ. Але все це потребує часу і головне – фінансових вливань…
  1. Яке Ваше життєве кредо?
  • Робити все можливе на своєму місці, щоб наші діти були щасливі у власній державі.

Читайте також

Пошук

Система Orphus