Поезія – в долонях Оксани Дяків
У Чернівецькому видавництві ТОВ «ДрукАрт» фактично протягом неповного року вийшли у світ дві поетичні збірки заліщицької поетеси Оксани Дяків «Гармонія протилежності» та «Спектральність слів». Це був дебют в українській літературі молодої авторки, але дебют промовистий і вагомий. Кажу саме так, бо ще якихось десять років тому про неї – як про творчу особистість – мало хто знав не лише серед товариства письменників, але й у журналістських колах. Та вже у 2001-му, коли пані Оксана стала редактором Заліщицької районної газети «Колос», про жінку заговорили колеги по перу як про людину, котра знається із газетярським словом. Зовсім не випадково згодом вона була прийнята до Національної спілки журналістів України, стала учасницею трьох професійних конкурсів преси у 2003-2005 роках, які організовувала Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) за підтримки Посольства США в Україні. З часом як дипломований філолог О. Дяків випробовує себе спочатку в публіцистиці, а далі – в поезії. Її друкують газети «Свобода», «Вільне життя», «Четверта влада», журнал «Літературний Тернопіль». Кожний прожитий день балансує у її єстві між журналістикою і віршованим словом.
Переважна більшість творів авторки із берегів Дністра наповнені філософським змістом і змушують шанувальників поетичного слова через її своєрідне бачення глянути на сьогоденне наше буття. Заглибившись у цей поетичний світ, з приємністю пізнаємо навіть сірі будні через призму уяви її творів, співпереживаємо разом із нею.
Мінорним акордом вривається осінь
У літню мажорність октав.
Запахло смолою вологою сосен,
Пожухлістю стомлених трав.
У семи розділах першої збірки «Гармонія протилежності» Оксана Дяків, як вона пише в авторському післяслові, намагається картини природи пов’язати з душевними настроями, тому їй здебільшого і вдається духовну спорідненість ліричного героя з навколишнім світом поєднати насиченою гамою барв, мелодій і голосів рідної землі. Очевидно, що суттєвий вплив на її бачення творчості, ставлення до рідного краю має поезія Ліни Костенко, рядки з віршів якої часто використовує як епіграфи до свого творчого натхнення. Розділи обох збірок яскраво видають світобачення і сприйняття, тривоги і помисли щодо навколишнього світу нашої землячки. «Душі криниця», «Звукопис отчого краю», «Пасторальна тиша поля бою» звучать як лейтмотив її громадянських і ліричних переживань. А такі поезії, як «Зрілість», «Почни із себе», «Береги», «Різдво», «Бабине літо», «Ранок» образністю і оптимізмом додають теплого настрою читачам на кожний день.
На бані храму небо зайнялось –
Так ніжнотонно заіскривсь світанок.
Мов помаранча, викотився ранок,
На дольки сонця поділивсь Дністром.
Поетеса принципово переконана, що ми, люди, зовсім не маємо права вважати себе власниками природи. Тому маємо тішитися кольором листочків, подихом вітру, чистотою і ніжністю дощових крапель.
А повітря так пахне каштанами!
Десь зависли у небі грози.
Райські яблуні квітнуть заново.
Ловить сонце в пелюстки мімоза.
Гадаю, поетичний старт Оксани Дяків у вигляді відразу двох збірок обов’язково знайде своїх читачів серед людей, які розуміються і знають смак віршованого слова. Бо чимало її творів, перефразовуючи Ліну Костенко, нагадують ранню заліщицьку квітучу вишеньку, що на світанку струшує росу.
Хай щастить тобі, пані Оксано, у життєвому вирі кращих зразків української поезії!
Василь ТРАКАЛО,
член Національної Спілки письменників України,
заслужений журналіст України
