Агрегатор новин Заліщик в Інтернеті

Нехай пам'ять чорним болем в нашім серці відболить...

Пройшло скільки часу, а ми пам’ятаємо ті чорні дні календаря – 25 грудня 1979 і 26 квітня 1986. Який між ними зв’язок? Афганістан, який і досі нам болить, бо забрав життя 3,5 тисяч українців Чорнобильська трагедія, яка докорінно змінила свідомість землян, оскільки відтоді поняття «прогрес» і «глобальна катастрофа» стали в одному ряді, а в поєднанні сприймаються як попередження та водночас прелюдія до епоколіпсису.

Обидві трагедії проявилися молодими смертями, розтягнутими на роки каліцтвами, хворобами від опромінення і отриманих ран і знову ж смертями. І ще довго даватимуться взнаки живим та ненародженим землякам нашим…

У квітневий день вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у Заліщиках відкрито меморіал пам’яті і афганцям, і ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Два крила біди, яка розпочалася з Афганістану і закінчилася Чорнобильською трагедією. Наслідки їх ще десятки літ відчуватимуть на собі нові і нові покоління.

У той день зібралося багато людей, щоб віддати шану живим і спом’янути в молитві тих, кого вже немає серед нас. У районі померло 6 воїнів-афганців, двоє з них повернулось до рідних домісок у цинкових трунах – Володимир Головецький та Валерій Луб’янський. Померло внаслідок Чорнобильської аварії – 20 осіб. А живі учасники тих трагічних подій, здається, прибули всі на імпрезу, до якої причетні, виконуючи свій обов’язок. Ось на інвалідному візку Юрій Осадчук, а неподалік від нього В’ячеслав Горбенко фотографує друзів-афганців, поруч Ярослав Гринишин. Далі Володимир Сем’янів, Іван Перожак, Степан Стасюк, Михайло Бучковський. Це знайомі обличчя, а скількох відважних, їхніх бойових побратимів – сільчан, заліщан, ми й не знаємо, на жаль. «Чорнобильців» значно більше, бо чимало їх працювали у 30 кілометровій забрудненій зоні. Це Михайло Новак, Сергій Титов, Ігор Іванський, Володимир Сапіжак, Василь Мотрук, Ярослав Костишин, Василь Гуменюк, Ярослав Мартинюк, Андрій Чайковський, Оксана Свистун та багато інших, всього 95 осіб.

Подумки вони повертались до тих подій і їх проймав холод від того, що багатьом довелося долати атомну чуму.

До церемонії відкриття меморіалу-пам’ятника були запрошені голови РДА Олег Барчук і райради Іван Дрозд, міський голова Володимир Бенев’ят, голова районної спілки «Воїни-афганці» Іван Перожак, голова райорганізації «Спілка Чорнобиль» Марія Капляр, голова районної спілки Всеукраїнської ветеранської організації Володимир Джумага. Громадськість міста, представники трудових колективів, навчальних закладів, учасники тих далеких подій поклали квіти і символічну гірлянку слави і шани до підніжжя пам’ятника воїнам-афганцям і жертвам Чорнобильської катастрофи.

Всечесні отці Олег Винницький, Василь Хребтак та Іван Сендзюк освятили монумент і відправили панахиду за померлих у цих страшних трагедіях.
«Існує зловісний вимір часу уже 25 років. Сьогодні ніхто не може бути спокійним від того, що атомний Вій спустив бетонні повіки, коло окреслив навколо себе страшне. Тому наш обов’язок – помолитися за тих, хто ціною життя власного захистив нас. Трагедія – то великий урок для всіх», - сказав о.Василь Хребтак.
«Трагедія вимірюється не лише матеріальними мірками, а й людськими долями, які ми порівнюємо із рушником, вишитим червоними і чорними нитками. Це горе має змусити нас задуматись над пережитим», - мовив о.Іван Сендзюк.

Отець Олег Винницький поринув у спогади, коли він, власне в той час служив у армії.

«Я пам’ятаю першу роту. Їх усіх відправили на чужину. Із усієї роти залишились у живих тільки троє. Інші не повернулись з війни. Я пригадую й 26 квітня. Ми чули про Чорнобиль, але не знали, наскільки він трагічно-небезпечний».

Хвилина мовчання… А в ній – наша любов, сльоза і смуток.

Володимир Бенев’ят був також зворушений такою подією, як відкриття меморіалу воїнам-афганцям і жертвам Чорнобиля. Щороку у пам’ятні для цієї категорії людей дні – в лютому і квітні – люди збиралися, згадували своїх друзів, бойових побратимів, які відійшли за межу. А от пам’ятника їм не було.

«Є у нас знак воїнам Радянської Армії, воїнам УПА. А тепер уже є пам’ятник воїнам-афганцям і чорнобильцям. За виділені кошти на це дякую всім. Цей пам’ятник буде десятиліття нагадувати про жертовність людей, яка далася такою дорогою ціною.

Багато теплих слів було мовлено архітектору-дизайнеру Андрію Булатову – це його ідея, його задум: на фоні Христа-Спасителя нашого – два полум’я: Афгану і Чорнобиля. Роботи по встановленню комплексу виконали Олег Юрків та Василь Андрусик.

Володимир Бенев’ят запросив до пам’ятника лідерів громадських організацій – «Спілка Афганістан» - Івана Перожака, «Спілка Чорнобиль» - Марію Капляр та від ветеранської організації Володимира Джумагу для вручення пам’ятних адрес і матеріальних допомог від голови РДА О.О.Барчука, голови райради і депутатського корпусу – І.П.Дрозда і міського голови В.С.Бенев’ята, а також Андрію Булатову, Олегу Юрківу та Ваcилю Андрусику. На подію до Заліщик приїхали голова обласної організації «Спілка Чорнобиль» Сергій Ващук, отаман Українського окремого козацького полку Олександр Ліщенко, голова Тернопільської облорганізації «Спілка Чорнобиль» Сергій Лісовий, від союзу промисловців і підприємців області – Михайло Ібрагімов. Виступили лідери районних громадських організацій – від чорнобильців Марія Капляр, яка особливо подякувала за увагу і допомогу цій категорії людей Володимиру Бедриківському, Іван Перожак, зокрема вдячний всім гілкам влади і спонсорам за пам’ятник. «Віднині це буде місце зустрічей наших і, звісно, зворушливих спогадів», - сказав Іван Михайлович.

Особливо хвилююче виступив учасник війни в Афганістані Володимир Сем’янів, який згадав жахливі факти, події, смерті, люди втрачали на війні руки, ноги, не усвідомлюючи навіть, що їх спіткало.

«Афганістан – це оголений нерв, який і досі болить. Там ми залишили частинку себе – свою обпалену юність, здоров’я, нездійснені мрії, але пам’ять не спить. Вона втілена в гранітний постамент. Сьогодні ми на цьому, уже святому для нас клаптику землі, згадуємо про пережите, про тих, кого немає поруч. Біль стискає наші серця. І скільки б не пройшло років, а ми запитуємо: «Хто сіяв цю біду і хто її пожне? Нікого з вас довіку не простять за це покоління. Надто дорога ціна жертовності».

Виступаючи на траурній події, Михайло Ібрагімов закликав: «Пам’ятаймо про загиблих, турбуймось про живих. Цей девіз має бути характерним для влади». Від обласної організації Союзу промисловців і підприємців надано матеріальну допомогу представникам громадських організацій – І.Перожаку, М.Капляр та В.Джумазі. Печать біди по-різному переживають їхні побратими, але є серед них чимало хворих людей. І допомогти їм – моральний обов’язок сильніших. Того дня звучали пісні у виконанні тріо «Терноцвіт» з районного Будинку народної творчості, хвилюючі бентежно щемні події та гітарні мелодії «побратимів-афганців» печальним реквіємом ще довго стелилися над квітневим містом. Плила шана, плила печаль, цвіла пам’ять.

Ольга МЕЛЬНИК

Газета "Колос", №39-40 від 11 травня 2012 року

Пошук

Система Orphus