Агрегатор новин Заліщик в Інтернеті

Наша швидка допомога - одна з найкращих у Світі! (відео)

Лікар Галина Цимбалюк:

"Приїжджаючи на виклик розумієш, що від твого рішення залежить людське життя."

Не так давно бригада відділення швидкої допомоги Заліщицької центральної районної лікарні здобула впевнену перемогу на III Міжнародному фестивалі «Подільські медичні раллі-2011», що проходив у Кам'янці-Подільському. У цих змаганнях карет швидкої допомоги брали участь 30 команд із України, Литви, Польщі. Заліщани обійшли багато іменитих команд, як, наприклад, «Борис» і отримали запрошення на спеціалізовані медичні змагання до Польщі. Сьогодні наша розмова із переможцем змагань, лікарем Галиною Цимбалюк.

Ви неординарна особистість. Красива молода жінка, а стільки досягнень. Як Ви стали лікарем? Це дитяча мрія, покликання?

Швидше за все - традиція. Я б сказала, що у нас династія. Із десяти членів моєї родини десять лікарів, у тому числі один ветлікар. Мій тато - хірург, мама - окуліст, сестра - гінеколог, швагро (на жаль, у 40 років раптово помер від інфаркту), був травматологом. Татів брат - уролог... Та й я потрапила із сім'ї лікарів у сім'ю лікарів (чоловік Галини Юріївни Олександр Вікторович лікар-анестезіолог, його батьки теж лікарі - ред).

Що підштовхнуло Вас до вибору такої важкої і відповідальної професії?

Якось так воно вийшло. Спочатку батьки наполягали, а потім зрозуміла, що більше нічого не хочу, нічого не вмію напевно більше і...

Пригадую, як ви приїжджали до нас на виклик. Енергійна і, водночас, спокійна, уважно вислухаєте, оглянете, все випитаєте, і жодного разу не було, щоб ваш діагноз не підтвердився, завжди в десятку. На мою думку, Ви - лікар від Бога. Повірте, це не просто гарні слова.

Дякую. Знаєте, на початку свого навчання я взагалі-то трішки розчарувалася у своєму виборі. Коли мені щось було незрозуміло і я запитувала, бо хотіла знати, а мені у відповідь казали: «Напевно, тато тобі золоту медаль купив», я так плакала, так переживала. У таких випадках на допомогу приходили брат і сестра, які теж навчалися на медиків.

Тож розрадити і допомогти було кому.

Так. Вони допомогли мені розібратися в головному, бо я читала все підряд. Навчили мене диференційованому підходу до навчання. Хоча і викладачі дали мені багато. Один із них тепер став моїм керівником по медицині катастроф. Це професор Арсен Гудима, він завідувач кафедрою медицини катастроф у Тернопільському медуніверситеті.

Як ви стали лікарем швидкої допомоги, адже специфіка роботи тут зовсім інша?

Я ніколи не думала, що буду працювати саме за цим фахом. Моя мама як дізналася, що я йду на швидку - плакала. Це не жіноча робота, це часті нічні виклики. Я собі цього теж уявити не могла і тому дуже переживала. Адже тут треба знати все, не тільки хірургію, не лише терапію, а все. Адже приїжджаючи на виклик розумієш, що ти один, що від тебе, від твого рішення залежить людське життя. Так складалося, що через кожних три роки я проходила курси підвищення кваліфікації і за вісім років роботи я вже мала вищу категорію, в деякій мірі завдяки саме професійним конкурсам. Зараз уже знаю, що головним є командний підхід, тобто єдність і злагодженість у роботі бригади. Багато залежить від того з ким ти їдеш на виклик.

Галино Юріївно, всі знають про вашу перемогу у змаганнях, важкі були етапи, серйозні суперники. А чи не можна було б читачам нашої газети більш детально дізнатися, хоч про один із етапів раллі?

Перший виклик у нас був до жінки-екскурсовода, яка раптово знепритомніла, а крім того вона ще й вагітна. Ми приїжджаємо на місце, там купа дітей. Одна кричить, інша боїться, та в істериці. Треба допомогти жінці та й дітей без уваги залишати не можна. Лише закінчився цей етап, не оголошуючи наступного, підходить до нас жіночка і просить подивитися хлопця, що скаржиться на біль у животі. Ми не знали, що це вже знову конкурс, підходимо до пацієнта, я його розпитую, оглядаю, займаюся хворим, але помічаю, що мої фельдшери десь пропали. Бачу, а вони вже реанімують іншого хлопця, що подавився шашликом, і аж тепер розумію, що це змагання.

Чи справедливим було суддівство на вашу думку? Чи робили арбітри комусь поблажку, чи «протягали» якусь команду вперед?

Я думаю, що підсудити було практично неможливо, судді відмічали лише дії команди за протоколом. Коли на етапі була львівська команда, то суддя був чернівецький. Та і щось «нахімічити» вони, мабуть, не мали можливості, бо не було коли. Тридцять команд, велика кількість етапів. Думаю, було все справедливо. Ось уявіть собі нам сповістили, щоб ми їхали містом, а біля мосту все скажуть. Ми їдемо, а тут аварія. Три машини, жінка зі зламаною ногою, яка постійно кличе Васю, в одній із машин дитяча коляска, а дитини немає. Побачивши суддю, уже розумієш, що це конкурс, знаєш, що відводиться тільки десять хвилин, а дитини знайти не можемо. Виявляється жінка так кликала собаку, якого збила машина. Але все це потрібно команді з'ясувати самій і лише за десять хвилин.

Вашу команду-переможця запросили на подібні змагання до Польщі. Коли вони відбудуться і чи відчуваєте Ви себе вже більш впевненими, ніж перед змаганнями у Кам'янець-Подільському?

Ви знаєте, ми намагаємось не афішувати цю подію, бо ще не впевнені чи зможемо поїхати до Польщі, хочаготуємося.

І на новій «Газелі» до нових звершень?

Так, ми змушені будемо їхати цією машиною, хоча Тернопіль обіцяв нам «Мерседеса», але його забрала інша лікарня.

Перемога у «Подільському раллі» додала Вам і Вашим колегам авторитету серед населення міста. Ви це якось відчуваєте?

Так, звісно. Одного разу, приїхавши на виклик, ми почули й таке: «Ви знаєте, нам ургентний лікар сказав, що не приїде, що ви тут краще знаєте, тому що ви виграли». Приємно чути гарні слова на свою адресу.

Ви знаєте, приємно усвідомлювати, що наша перемога в медичних раллі привернула увагу до наших проблем не лише громадськості, але й адміністрації лікарні, районної влади, обласного управління медицини, спонсорів та меценатів. Потрохи покращується матеріальна база і хочеться вірити, що так буде і надалі.

Розмовляв Ярослав Рибак.

Поки верстався номер. 15-16 вересня бригада швидкої допомоги із Заліщиків (лікар Галина Цимбалюк, фельдшери Юрій Якимчук, Андрій Турковський та водій Любомир Присмак) брала участь у X Міжнародному Польському чемпіонаті невідкладної медицини і рятівництва у м.Рітро Малопольського воєводства. З 46 команд-учасниць у загальному рейтингу заліщицька бригада зайняла четверту позицію, а серед міжнародних екіпажів здобула перемогу, випередивши суперників з Англії, Чехії, Хорватії, Словенії. Як повідомила телефоном Галина Юріївна, всього дві сотих бала відділили її команду від призового місця в загальному заліку. І це попри низьку технічну оснащеність бригади. Адже найбільше здивування в учасників фестивалю викликала карета швидкої допомоги української команди автомобіль - «Газель». «Такої машини світ не бачив», - сумно жартували медики.

Редакція часопису «Подоляни-захід» щиро вітає Галину Юріївну Цимбалюк та її колег із успіхами у міжнародних змаганнях.

Читайте також

Пошук

Система Orphus